Жива історична спадщина Великого князівства Литовського
Про уніатів, василіян і Вільнюський ансамбль Пресв. Трійці

Йосафат Кунцевич

Трагічна загибель полоцького архиєпископа Йосафата (Кунцевича) у Вітебську 12 листопада 1623 р., справила величезний вплив на міжконфесійну ситуацію в Великому князівстві Литовському та українських землях Речі Посполитої (іл. 1).

Іван (світське ім’я) народився у Володимирі на Волині, проте його духовна формація й душпастирська діяльність відбувалися у Вільні, куди він перебрався у 16-річному віці. Духовне, культурне і світоглядне становлення юнака розпочалося в домі віленського купця Якинта Поповича. Пізніше на беатифікаційному процесі засвідчено, що молодий Кунцевич приватно вивчав філософію та богослов’я польською і руською мовами, а також став глибоко віруючим.

Кунцевич мав тісні зв’язки з семінарією при Святотроїцькому монастирі, одним із його наставників став Йосиф (Велямин Рутський) (↑). Вірогідно, у 1604 р. 24-річний Іван вступив до Святотороїцького унійного монастиря (чернечий постриг відбувся до 1607 р.). Згодом, Іпатій (Потій) висвятив його у сан диякона. Вважається, що саме Йосафат відродив у монастирі спільнотне монаше життя. Сучасники захоплено відгукувалися про його хист проповідника й душпастиря1На перехресті культур: Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі, колективна монографія за редакцією Альфредаса Бумблаускаса, Сальвіюса Кулявічюса та Ігоря Скочиляса, Vilnius: Vilnius universitety press, 2017, с. 92–97..

Серйозне випробування Кунцевич пройшов у грудні 1608 р., коли віленські міщани і духовенство місцевих церков підняли бунт проти митрополита Іпатія (Потія) (↑). Після цього Йосафат остаточно вирішив стати священником і наприкінці 1608 р. – на початку 1609 р. отримав єрейські свячення. Із номінацією Йосифа (Велямина Рутського) віленським архимандритом і митрополичим намісником на Йосафата (Кунцевича) лягла відповідальність за чернечу спільноту та церковний порядок у Віленській обителі. У другій декаді XVII ст. він деякий час виконував обов’язки Святотроїцького архимандрита (1612–1617 рр.) (іл. 2, 3).

У 1617 р. Кунцевич був номінований на Полоцьку кафедру Київської унійної митрополії (іл. 4), де він розгорнув бурхливу діяльність, спрямовану передовсім на дисциплінування духовенства та вірних, адже край традиційно був стійким до православних традицій. Він відновив полоцький кафедральний храм Св. Софії, зміцнював свій кафедральний уряд. Відвідував засідання сеймів у Варшаві, апелював до королівської влади та проводу Католицької Церкви. Прагнучи переконати вірних, зосередив свою увагу на православній опозиції до унії у Вітебську, Полоцьку, Могилеві, де час від часу виникав спротив його адміністративній-діяльності. Зрештою, саме методи, які межували з насильством щодо вірних, спричинили вітебську трагедію 1623 р. (іл. 5)

У збереженому листуванні та полемічній літературі тієї пори ілюструєються вкрай складне становище в Полоцькій архиєпархії, на яку в 1620 р. православні номінували Мелетія (Смотрицького). Внаслідок цього акту міжконфесійні відносини загострилися, адже обидва владики прагнули підкорити своїй владі парафії та вірних. Щоправда, влада Смотрицького над архиєпархією була слабкою і він не виїжджав за межі віленського монастиря Св. Духа, боячись переслідувань. Однак і влада Кунцевича була хисткою, що підтверджували численні конфлікти з владикою на місцях. Становище унійного архиєпископа було легітимним з точки зору його визнання королівською адміністрацією. Напередодні вітебської трагедії владику Кунцевича попереджували світські магнати та урядники про ризикованість застосування тиску на православних. Джерела засвідчують, що Йосафат знав про те, що його можуть убити і свідомо йшов на смерть.

Крім свідчень беатифікаційного процесу2S. Josaphat – Hieromartyr: Documenta Pomana Beatificationis et Canonazitationas, ed. Athanasius G. Welykyj, OSBM, Romae: OSBM, 1952, vol. I: 1623–1628., одразу по смерті Йосафата було видано друком два наративи про мученика агіографічного характеру: реляцію митрополита Йосифа (Велямина Рутського) про життя та смерть Йосафата (надіслана до Риму на початку квітня 1624 р.3Й. Скрутень, «Перший життєпис св. Йосафата» (серія: Записки ЧСВВ, сер. 1, т. 1, ч. 2, 3), Жовква, 1924, с. 314–363. ) і твір Йоакима Мороховського, виданий в 1624 р. у Замості4Relacia o zamordowaniu okrutnym, y osobliwej Swiatobliwośći w Bodze Wielebnego Oyca Iozaphata Kuncewicza Archiepiszkopa Połockiego krotko a prawdziwie opisana. W Zamosciu, Roku Panskiеgo 1624.. Проте видана у 1625 р. фунеральна проповідь Лева (Кревзи) на поховання Кунцевича в Полоцьку виявилася епохальною (дата видання – 17 січня). Як відомо, після трагічної смерті тіло Йосафат було перевезене до Полоцька і покладене в труні у вівтарі замкової церкви. Урочиста похоронна процесія відбулася 27–28 січня, проповідь Кревзи була проголошена 28 січня5Див. докл.: М. М. Соловій, А. Г. Великий, Святий Йосафат Кунцевич. Його життя і доба, Торонто: Вид-во оо. Василіян, 1967, с. 323–327..

Станом на сьогодні відомо про чотири збережені примірники казання Кревзи: львівський, віленський, варшавський і московський. Повна назва пям’ятки: KAZANIE O swiatobliwym Zywoćie y chwalebney śmierći. Przewielebnego w Bodze Oyca IOSAFATA KYNCEWICZA Arcybiskupa Połockiego, Witebskiego y Msćisławskiego W cerkwi Cathedralney Połockiey przy depozyciey ćiała iego ODPRAWOWANE od Oyca LEONA Kreuży Nominata na Episkopstwo Smolenskіе. Za wola y rozkazaniem starszych z Ruskiego ięzyka na polski przełożone y w druk podane. Roku 1625. Ianuary 17 (іл. 6).

Вже у вступі, який має назу «Казання. Справедливий гине у своїй справедливості» і далі в тексті викладено мотто орації про життя та смерть Кунцевича, яке виводиться зі старозаповітної сентенції Еклезіаста (Екл. 7:15). Серед компендіуму назв-рубрик привабливо виокремлюється тріада «віра, надія, любов», концепт розсудливість, рубрика стриманість, приклади аскетизму Йосафата (в монастирі «часто він носив на собі три залізні ланцюги, з’єднані між собою кільцями й гачками, два навхрест через плечі, а третім оперізував стегна»). Вочевидь, ідеться про вериги, які використовували монахи. У Вільні ченця Йосафата часто бачили у великі морози за церквою Св. Трійці на цвинтарі, де він молився, стоячи на камені в одній свитці та босоніж (тут Л. Кревза близький до характеристики явища, яке в східному чернецтві відоме як «стовпництво»), що згаданий приклад був ознакою аскетизму та яскраво вираженої святості монаха. Кревзі вдалося створити на прикладі Кунцевича аскетичний чернечий ідеал, який надалі був розвинутий в пізніших біографіях мученика6Н. В. Синицына, «Типы монастырей и русский аскетический идеал (XV–XVI века)», Монашество и монастыри в России: ХI–XX века, отв. ред. Н. В. Синицына, Москва: Наука, 2002, с. 118–149.. Автор казання перелічує обов’язки, які він часто виконував у монастирі: паламаря, співця в хорі, прислуги в захристії, сповідника, вчителя вірних та ін. Так, тут він проводив увесь свій вільний (від офіційних служб) час за молитвою. Автор акцентує також начитаність Йосафата, який володів принаймні двома мовами, і констатує, використовуючи метод параболи: «Смію сказати, що не знайдеться в усьому Литовському князівстві жодної слов’янської, та мабуть і польської книжки, яку б він не читав». Близькою до попередньої є невелика рубрика чернече життя, змістовною є рубрика віра, коротенька рубрика надія, цікавими – рубрики любов і знаки любові.

Екстремальність смерті Йосафата (Кунцевича) дозволила Леву (Кревзі) створити образ Христового мученика, тобто, мученика за віру. Властиво, топос мучеництва є cтрижневим для всього твору. Для доказовості автор панегірика вживає порівняння трагічної смерті Кунцевича зі смертю Спасителя, використовуючи декілька перикоп зі Святого Письма (Мт 5:10, 23:35; Як 2:22; Ів 3:12; Тит 1:16; 2Мак 7:1), які є прикладом мученицької смерті за віру шляхом невідречення від Бога (хрестоматійний приклад смерті Авеля від руки брата Каїна, кров Захарії, сина Барахія, смерть братів Маккавеїв від Антіоха). Топос невинності Кревза розкриває напрочуд яскраво та аргументовано. Заключна частина другого розділу є дуже емоційною і має характер пастирського напучування та застереження. Так само екзальтовано та емоційно Кревза обіцяє помсту винуватцям трагедії.

Яскравою та насиченою є хронологічно-фактологічна канва казання. З огляду на використання старозаповітних та новозаповітних перикоп, казання Лева (Кревзи) вписується і не вписується у відомі пам’ятки українсько-білоруської фунеральної літератури. Це типовий зразок тогочасного проповідництва, в якому переплелись східна і західна релігійно-богословська вченість з явним домінуванням другої7Див. докл. аналіз твору: Леонід Тимошенко, Руська релігійна культура Вільна. Контекст доби. Осередки. Література та книжність (XVI – перша третина XVII ст.): монографія, Дрогобич: Коло, 2020, с. 453–524..

Вкрай важливим є дереворитний портрет, який демонструє реалістичне зображення Йосафата (Кунцевича), дуже відмінне від пізнішої іконографії (іл. 1). Поступово в XVII cт. народилася житійна література, яка, з огляду на засади жанру, значною мірою мітологізувала біографію святого.

1655 року, коли московське військо зайняло Полоцьк, митрополит Антоній (Селява) вивіз тіло Кунцевича до Жировицького монастиря, а потім – до Замостя. Надалі тіло було повернуто, однак після захоплення Полоцька Московією на початку XVIII ст., мощі вивезли до замкової каплиці в м. Біла Підляська, де вони перебували до 1764 р. Лише в 1917 р. мощі перевезли до Відня, а з 1946 р. вони зберігаються в базиліці Св. Петра в Римі. У 1642 р. відбулась беатифікація Йосафата папою Урбаном VIII (іл. 7), у 1867 р. – канонізація папою Пієм ІХ (іл. 8, 9).

 

Леонід Тимошенко

Išnašos:

Išnašos:
1. На перехресті культур: Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі, колективна монографія за редакцією Альфредаса Бумблаускаса, Сальвіюса Кулявічюса та Ігоря Скочиляса, Vilnius: Vilnius universitety press, 2017, с. 92–97.
2. S. Josaphat – Hieromartyr: Documenta Pomana Beatificationis et Canonazitationas, ed. Athanasius G. Welykyj, OSBM, Romae: OSBM, 1952, vol. I: 1623–1628.
3. Й. Скрутень, «Перший життєпис св. Йосафата» (серія: Записки ЧСВВ, сер. 1, т. 1, ч. 2, 3), Жовква, 1924, с. 314–363.
4. Relacia o zamordowaniu okrutnym, y osobliwej Swiatobliwośći w Bodze Wielebnego Oyca Iozaphata Kuncewicza Archiepiszkopa Połockiego krotko a prawdziwie opisana. W Zamosciu, Roku Panskiеgo 1624.
5. Див. докл.: М. М. Соловій, А. Г. Великий, Святий Йосафат Кунцевич. Його життя і доба, Торонто: Вид-во оо. Василіян, 1967, с. 323–327.
6. Н. В. Синицына, «Типы монастырей и русский аскетический идеал (XV–XVI века)», Монашество и монастыри в России: ХI–XX века, отв. ред. Н. В. Синицына, Москва: Наука, 2002, с. 118–149.
7. Див. докл. аналіз твору: Леонід Тимошенко, Руська релігійна культура Вільна. Контекст доби. Осередки. Література та книжність (XVI – перша третина XVII ст.): монографія, Дрогобич: Коло, 2020, с. 453–524.

Джерела ілюстрацій:

1. [Wawrzyniec Leon Kreuza-Rzewuski], Kazanie o świątobliwym zywocie y chwalebney śmierci przewielebnego w Bodze oyca Iosaphata Kuncewicza, arcybiskupa połockiego, witebskiego y mscisławskiego w cerkwi cathedralney połockiey przy depozyciey ciała iego odprawowane… [S. l, 1625]. Зберігається: LMAVB, Retų spaudinių skyrius, XVII/101/10; BN, BN SD XVII.3.5729 (Polona, [Інтернет-ресурс], https://polona.pl/item/kazanie-o-swiatobliwym-zywocie-y-chwalebney-smierci-iosaphata-kvncewicza,ODU4MTExNjA/6/#info:metadata, 2021-12-01).
2. [Анджей Млодзяновський], Icones symbolicae vitae et mortis B. Josaphat martyris Archipiscopi Polocensis, expressae et Perillustri Domino…, Vilnae: Acad. Soc. Jesu, 1675, p. C2r. Зберігається: BK PAN, sygn. 11171 I (Wielkopolska biblioteka cyfrowa, [Інтернет-ресурс], www.wbc.poznan.pl/dlibra/publication/460025/edition/369278?language=pl, 2021-12-01).
3. Ibid., p. C4r.
4. Зберігається: VUB, Rankraščių skyrius, F48-32663 (Vilniaus universiteto biblioteka. Skaitmeninės kolekcijos, [Інтернет-ресурс], https://kolekcijos.biblioteka.vu.lt/islandora/object/atmintis%3AVUB01_000393658#00001, 2021-12-01).
5. Зберігається: MNW, MP 686 MNW (Cyfrowe zbiory Muzeum Narodowego w Warszawie, [Інтернет-ресурс], https://cyfrowe.mnw.art.pl/pl/katalog/510968, 2021-12-01).
6. [Wawrzyniec Leon Kreuza-Rzewuski], op. cit.
7. Зберігається: BPM, BPM BP 104 (Lietuvos integrali muziejų informacinė sistema,, [Інтернет-ресурс], www.limis.lt/greita-paieska/perziura/-/exhibit/preview/76489160?s_id=eQ0NatWUtmky3qpY&s_ind=10&valuable_type=EKSPONATAS, 2021-12-01). Опубліковано: Bažnytinio paveldo muziejus. Muziejaus gidas, [Vilnius: Bažnytinio paveldo muziejus], 2010, p. 68–69; „Vilniaus katedros lobynas“, in: Bažnytinio paveldo muziejus, [Інтернет-ресурс], http://bpmuziejus.lt/vilniaus-katedros-lobynas-2.html, 2021-12-01.
8. Збірка VU IF.
9. Приватна збірка Сальвіюса Кулявічюса.
  • Проєкт реалізовують:
  • VU Istorijos fakultetas
  • UKU