Вільнюський ансамбль Пресв. Трійці. Минуле

Іпатій (Потій) (світське ім’я Адам), гербу Вага, народився 12 серпня 1541 у с. Рожанка на Підляшші, а помер 18 липня 1613 у м. Володимир, – українсько-білоруський державний і церковний діяч, єпископ і митрополит, письменник (іл. 1). У дитинстві та юності перебував при дворі Миколая Радзивіла «Чорного», де навчався в кальвіністській школі, а також при дворі короля Сигізмунда Августа. Ймовірно студіював в одному з німецьких університетів, перейшов на кальвінізм. З 1566 р. – земський писар, з 1576/1577 р. – земський суддя, з 1588 р. – каштелян у Бересті, сенатор Речі Посполитої. Повернувшись у 1573 чи 1574 рр. до православ’я, брав участь у перших унійних нарадах (1588 р.), а в 1590–1592 рр. – засіданнях православних соборів. 31 березня 1593 р. прийняв чернечий постриг, а 27 травня цього ж року був рукопокладений на володимирського і берестейського єпископа. 1594 року приєднався до унійної партії, підписав ряд документів, що склали унійну програму руської ієрархії, зокрема і «33 артикули» Берестейської унії (↑). В кінці 1595 – на початку 1596 р. разом із Кирилом (Терлецьким) був делегований до Риму, де була погоджена унія Київської митрополії і проголошена на соборі в Бересті у жовтні 1596 р. Діяльний учасник Берестейського унійного собору. Будучи одним із лідерів та ідеологів унії, активно провадив її у життя, також і насильницькими методами¹J. Dzięgielewski, «Pociej (Potij) Adam, póżniej Hipacy, h. Waga (1541–1613)», in: Polski Słownik Biograficzny, red. E. Rostworowski, t. XXVII/1, Wrocław, Warszawa, Kraków, 1982, s. 28–34..

У поунійний період погляди Потія зазнали змін: він почав обстоювати латинізаційні зміни в східному церковному обряді. 2 жовтня 1599 р. поставлений в сан київського митрополита, що було підтверджено папою римським 15 листопада 1600 р.

Іпатій (Потій) вважається автором декількох полемічних творів, таких як «Унія» (1595 р.), «Антиризис» (1599 і 1600 рр.), «Оборона Флорентійського собору» (1603 р.), «Посольство до папи римського Сикста IV» (1605 р.), «Про привілеї…» (1605 р. ?), «Гармонія» і «Герезія» (1608 р.), поезії, високо оцінених літературознавцями²Р. Ткачук, Творчість митрополита Іпатія Потія та полемічна література на межі XVI – початку XVII ст. Джерела. Риторика. Діалог, Київ, 2011, с. 42–112..

У 1597 р. в друкарні Мамоничів вийшов полемічний твір Потія «Справедливое описанье поступку, и справы сынодовое, и оборона згоды и единости съвершенное. Котораясе стала на сыноде берестейскомъ. В року, 1596, напротив явного фальшу и потвары синоду якогось змышленного а радшей съборища покутного геретыческого в дому прыкатъномъ геретыческом отправованого Через одного зъ преложоныхъ духовныхъ церкви руское»³Леонід Тимошенко, Руська релігійна культура Вільна. Контекст доби. Осередки. Література та книжність (XVІ – перша третина XVII ст.): монографія. Дрогобич, 2020, с. 579–604.. Видання належить до унікальних, адже зберігся єдиний примірник у фондах Бібліотеки Російської академії наук (Санкт-Петербург). Твір характеризується передовсім фактологічним змістом: так, у ньому наводяться невідомі раніше деталі перебігу Берестейських соборів у жовтні 1596 р. Родзинкою твору є опис «чуда», яке сталося під час проголошення унії, коли «вино перетворилося на воду» (насправді, трапилася помилка під час євхаристії, її швидко виправили). Віднайдення полемічного твору значно змінює парадигму літературного процесу, означеного як берестейський цикл. Уявлення про історію події та про полеміку тепер значно збагачені. Прикметно, що і наступні твори Потія вийшли друком у Вільні, частина інших авторів друкувалися також тут. Поруч з Острогом саме Вільно було центром полеміки. Зі згасанням острозького книговидання таким центром винятково стає Вільно (↑).

До 1599 р. – номінації Іпатія (Потія) на Київську унійну митрополію, – його зв’язки з Вільно були спорадичними. Відтак, він одразу дав розпорядження віленському протопопові і, користуючись підтримкою Сигізмунда ІІІ, наказав замкнути церкву Пресв. Трійці, допоки звідти не уступиться «єретик» Стефан (Зизаній). Починаючи з другої половини 1600 р., джерела фіксують перебування митрополита у Вільні, де він перебував у своїй резиденції при Пречистенському кафедральному соборі. У листі до троцького воєводи Миколая Криштофа Радзивила (Сирітки) з Вільна від 1 червня 1601 р. Іпатій (Потій) навів фразу, що він тут «стереже мури»⁴Там само, с. 332..

Найбільше загострення православно-уніатського конфлікту у Вільні припадає на 1608–1609 рр. (↑), коли проти Іпатія (Потія) протестували не тільки святодухівські братчики, але й усе міське православне духовенство. Потієві вдалося залагодити спротив, унаслідок чого всі віленські церкви, за винятком монастиря Св. Духа, перейшли на унію. Приборкання монастиря Пресв. Трійці відбувалося в присутності королівської піхоти, а в дзвіниці тримали ув’язнених православних священників. 11.08.1609 р. дійшло до замаху на Потія: на ринку перед ратушею на нього напав якийсь гайдук і поранив йому руку. 25.07.1609 р. митрополит скликав у Вільні архиєпархіальний собор. Врешті, справа унії у Вільні зазнала тріумфу⁵T. Kempa, Konflikty wyznaniowe w Wilnie od początku reformacji do końca XVII wieku, Toruń, 2016, s. 261–294..

Істотну роль у формуванні святотроїцького унійного осередку відігравала духовна семінарія, заснована митрополитом Іпатієм (Потієм) у 1601 р., а також утворення в 1609 р. унійного братства (↑). Важливим кроком було призначення Потієм Йосифа (Велямина Рутського) (↑) коад’ютором митрополичого престолу (16 жовтня 1611 р.). Архиєрейську присягу Рутський прийняв у Вільні в присутності Потія⁶Леонід Тимошенко, Руська релігійна культура Вільна, с. 335, 343..

На початку XVII ст. при монастирі Пресв. Трійці продовжував функціонувати Святотроїцький жіночий монастир, першою настоятелькою якого була Василиса (Варвара Сапіжанка), яка фігурує в джерелах у 1609 р. У Святотроїцькому монастирі функціонувала книгозбірня. Відомо, що Потій своїм тестаментом від 27 квітня 1613 р., заповів Святотроїцькій обителі латинські книги⁷Там само, с. 349–350..

Резонансною подією не тільки для Вільна, але й для усієї Унійної Церкви (та й православного світу на Сході Європи) стало прибуття з Московії опального московського митрополита Ігнатія. У першій половині 1612 р. він поселився у монастирі Пресв. Трійці. Іпатій (Потій) доклав зусиль до того, щоб патріарх здійснив конверсію на унію⁸Там само, с. 350–352..

У 1609 р. Потій звелів перенести давню ікону Матері Божої Одигітрії з Пречистенського собору до Святотроїцького храму, для чого було влаштовано окремий вівтар Божої Матері з завісою, за «латинським» взірцем (іл. 2) (↑).

Того ж таки 1609 р. після нападу та поранення Потія, той випадок було віднотовано на срібній таблиці, яку вивісили на чудотворній іконі Найсвятішої Панни Марії. Автор уніатського твору «Jedność Święta Cerkwie wschodniey y Zachodniey» повністю процитував текст на ній: «Року Божого 1609, серпня 11 дня. З направи схизматиків новоцерковців віленських, один лотр, байдик хотячи забити Отця Іпатія (Потія) митрополита Київського, розбійницьки перетяв шаблею сутану і сорочку, а шию не вразив. Тим же ударом відтяв на лівій руці два пальці з перстенем. А його Господь Бог за причиною Найсвятішої Панни зберіг чудодійно від наглої смерті. Тоді він ту таблицю з відтятим перстенем на пам’ятку тут на образі Панни Найсвятішої залишив до пошанування»⁹Там само, с. 352..

У стінах церкви і монастиря Пресв. Трійці наприкінці XVІ – XVII ст. було продовжено традицію і практику поховань. У творі «Свята єдність» (1632 р.), згадується смерть першого унійного митрополита Михайла (Рагози), який був похований в монастирі: «Відпочиває його зацне тіло у Вільні при церкві Пренайсвятішій Трійці в особливій каплиці, оздобно виставленій і фундованій Ясновельможним Й. М. Паном Янушем Скумином Тишкевичем, троцьким воєводою». Отже, для цього поховання була споруджена окрема каплиця, про яку нічого не відомо з інших джерел. Вірогідно, поховання відбулося за згоди митрополита¹⁰Там само, с. 353. (↑) (↑).

Іпатій (Потій) був похований в кафедральному Успенському соборі у Володимирі – центрі Володмирсько-Берестейської єпархії, адміністратором якої він був до кінця життя.

Леонід Тимошенко