Вільнюський ансамбль Пресв. Трійці. Спадщина

Пожежі, тенденційне знищення унійного мистецтва в XIX ст. та інші драматичні повороти історії не дозволили дійти до наших часів мистецькій спадщині Віленського храму Пресв. Трійці та діючих при ньому монастирів.

Внутрішні стіни церкви (іл. 1) покрито шарами живопису (поліхромії) декількох різних періодів. З розписів найдавнішого з них (першої половини XVI ст.) знайдено лише залишки. Вони виявлені в нішах, у тій частині храму, де є апсиди. Краще зберігся барвистий орнаментальний настінний розпис кінця XVI ст. чи початку XVII ст. Його фрагменти тепер добре видно на південній (правій) стіні (іл. 2, 3). Наприкінці XVIII ст. святиня була прикрашена декоративним «оптичним» розписом, що частково відкривається нам у різних місцях на стінах та склепіннях¹Rūta Janonienė, «Architektūrinis ansamblis», in: Vadimas Adadurovas, et al., Kultūrų kryžkelė: Vilniaus Švč. Trejybės šventovė ir vienuolynas, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 2017, p. 216.. Цей шар, найімовірніше, нанесено до 1798 р., позаяк у візитації за той рік висловлювалася стурбованість, що вода, яка протікає крізь дах і вікна, псує гарний живопис²Ibid.. Судячи зі стилю, ці мотиви ілюзорної архітектури в рожевих відтінках можуть бути віднесені до авторства митця з оточення Францішка Смуглевича³Ramunė Lebedytė, «Pranciškus Smuglevičius ir bazilijonai», in: Pranciškus Smuglevičius ir jo epocha (серія: Acta Academiae Artium Vilnensis = Vilniaus dailės akademijos darbai, t. 11), sud. Vidmantas Jankauskas, Vilnius: Vilniaus dailės akademijos leidykla, 1997, p. 51..

Біля пілярів, що підтримують склепіння храму, стоять посталі наприкінці XVIII ст. муровані вівтарі. Неодноразово перероблені, а то й спустошені, але вони утворювали гармонійний ансамбль і, згідно з описами, були досить простими, класицистичними: вівтарні образи обрамлялися колонами або пілястрами, вгорі карнизу декор у вигляді пар гіпсових ангеликів і ваз (іл. 4). На жаль, досі не віднайдено жодну з ікон, що містилися в цих вівтарях. Знаменита чудотворна ікона Матері Божої Одигітрії в 1915 р. була вивезена до Москви і теж вважається зниклою. Її зображення відоме нам лише з копій в інших церквах Вільна та літографій і світлин другої половини XIX ст (↑).

Бачимо також кілька надгробних пам’ятників. На південну стіну храму свого часу було перенесено надгробну плиту родини Браг, виготовлену в кінці XVI ст. (іл. 5) На лівій стороні плити зображено родинний герб, а на правій – подано меморіальний напис староруською мовою, з якого дізнаємося, що це пам’ятник віленському бурмістрові Анастазію Бразі († 1576 р.), і його синові Антонові († 1580 р.). Загальна композиція плити, чіткі геометричні фігури, що обрамляють герб (вінок з лаврового листя і квадрат з головами ангелів у кутах), ренесансова стилістика рослинного орнаменту, який опоясує краї плити, і рамка з мотивом оков довкола напису дозволяють говорити про вплив північного ренесансу або раннього маньєризму. Цей унікальний, єдиний збережений у Вільні надгробний пам’ятник такого типу засвідчує сприйняття західноєвропейського мистецтва в культурі православних русинів ВКЛ і водночас відображає тісні зв’язки церкви Пресв. Трійці з руською частиною Віленського магістрату⁴Rūta Janonienė, «Architektūrinis ansamblis», p. 212; Leonidas Timošenka, «Švč. Trejybės stačiatikių vienuolynas», in: Vadimas Adadurovas, et al., Kultūrų kryžkelė. Vilniaus Švč. Trejybės šventovė ir vienuolynas, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 2017, p. 65..

У каплиці Благовіщення Пресв. Богородиці (Скумінів) зберігся надгробок Варвари Тишкевич (Нарушевич) († 1627 р.) (іл. 6). Цей виготовлений у 1627–1632 рр. надгробок пов’язують з італійськими майстрами, які працювали у Вільні, а найчастіше з іменем Константіно Тенкалла⁵Marija Matušakaitė, Išėjusiems atminti: laidosena ir kapų ženklinimas LDK, Vilnius: Vilniaus dailės akademijos leidykla, 2009, p. 179–180.
. У творі втілено шляхетну і стриману розкіш раннього бароко. Згодом, у часи різних лихоліть, він зазнав значних пошкоджень, зникли деякі його частини: над колонами обабіч пам’ятника не залишилося гіпсових скульптур (про них згадують ще в 1823 р.), як і смуги, що з’єднувала низ колон. У XIX ст. деякі «давно вийняті зі стіни і зіпсовані» архітектурні деталі обрамлення надгробка валялися по всій каплиці⁶LMAVB, Rankraščių skyrius, f. 41, b. 83, l. 3; Ibid., b. 84, l. 3; Ibid., b. 222, l. 4v.. Саму каплицю Скумінів звели до 1618 р., оскільки в тому році в ній уже був похований тесть Варвари Федір Скумін-Тишкевич, а в 1642 р. її чоловік, віленський воєвода Януш Скумін-Тишкевич, перебудував цю сакральну споруду, облаштував у ній мурований вівтар, забезпечив літургійним посудом та іншими необхідними речами⁷KPC PB, f. 5, ap. 1, b. 2314, l. 14, 37; Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси, издаваемый при управлении Виленскаго учебнаго округа, t. 10, Вильна: Печатня О. Блюмовича, 1874, p. 42..

На північній стіні храму прочитується епітафія сестер Констанції Єленської і Рахилі Єленської-Юшкевич, створена у 50-х роках XVIII ст. (іл. 7) Настоятелька монастиря василіянок Констанція померла в 1757 р., а її сестра Рахиля, дружина каунаського земського судді – роком пізніше. Пам’ятник для них замовили брати. Твір доволі скромний, увагу зосереджено на сімейному гербі та довгому сентиментальному написі польською мовою.

Знаємо, що в церкві також був пам’ятник віленському бурмістру Луці Галлузі (Hałłuza), який похований тут у 1759 р.⁸LVIA, f. 1178, ap. 1, b. 105, l. 84. (іл. 8)

Деякі мистецькі цінності, пов’язані з храмом Пресв. Трійці або монастирем, різними шляхами потрапили в музеї, бібліотеки чи архіви. У Відділі рукописів Бібліотеки ім. Врублевських Академії наук Литви зберігається книга Братства молоді Покрова Матері Божої і Непорочного Зачаття Діви Марії, що діяло при Святотроїцькій церкві. На титульному аркуші фоліанта невідомим монахом-василіянином виконаний рисунок, що зображує вірних – членів цього братства, зібраних під омофором Матері Божої (іл. 9). У фондах Національного музею мистецтв Литви зібрано кілька антимінсів XVIII ст., принаймні один з яких був створений за рисунком Ф. Смуглявича (іл. 10, 11), кілька картин, написаних у середині XIX ст. Яном Хруцьким (іл. 12, 13), та декілька печаток Василіянського чину⁹Vladas Drėma, Pranciškus Smuglevičius, Vilnius: Vaga, 1973, p. 118; Ramunė Lebedytė, «Pranciškus Smuglevičius ir bazilijonai», p. 49. (іл. 14).

Частина цінностей з ризниці і скарбниці храму Пресв. Трійці, за різних обставин була втрачена ще в період діяльності чернечого осередку, але чимало з них вдалося зберегти до XIX ст. А тоді вони були брутально знищені як несумісні з московським православ’ям. Про їхнє існування в минулому нині свідчать лише дарчі акти, інвентарі та інші писемні джерела. І все ж маємо надію, що дещо таки віднайдеться. Як-от нещодавно виявлена у храмі с. Дукштос (Віленський район)¹⁰Dangaus miestas. Vilniaus vienuolynų palikimas Bažnytinio paveldo muziejuje, sud. Dalia Vasiliūnienė, Vilnius: Bažnytinio paveldo muziejus, 2020, p. 177–178., одна з найбільших цінностей василіянської святині – срібна монстранція (іл. 15). Зверху прикрашена зображенням Пресв. Трійці та хрестом, внизу – срібною статуеткою Матері Божої, з боків – статуетками св. Василія Великого і блаженного Йосафата¹¹LMAVB, Rankraščių skyrius, f. 41, b. 81, l. 9., вона, ймовірно, була створена бл. 1760 р. віленським золотих справ майстром Йоханом Ларрі. Символіка Пресв. Трійці та зображені святі підтверджують належність цієї монстранції до скарбниці василіян.

Аналізуючи екстер’єр храму варто звернути увагу на створені віленськими ковалями XIX ст. хрести, що увінчують вежі. Пара таких хрестів на задньому фасаді є давнішою, а ті, що височіють у кутах головного фасаду, були встановлені після 1869 р.¹²Lietuvos TSR istorijos ir kultūros paminklų sąvadas, t. 1: Vilnius, Vilnius: Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1988, p. 237. (іл. 16)

Рута Янонєнє