Вільнюський ансамбль Пресв. Трійці. Минуле

Троє віленських мучеників – святі Антоній, Йоан і Євстафій (↑) – були поховані у церкві Св. Миколая¹Полное собрание русских летописей, т. 5: Софийская первая летопись, Санкт-Петербург: В типографии Эдуарда Праца, 1851, с. 226.. Це найдавніша писемна згадка про православну сакральну споруду у Вільні. Храм був дерев’яним, і після пожежі 1610 р., яка спустошила місто, цю святиню, що стояла на перетині нинішніх вулиць Пілєс (Замкової) й Латако, біля існуючої досі церкви Св. Параскеви П’ятниці, вже не відновили (іл. 1). Питання про те, за яких обставин пізніше у церкві Пресв. Духа вдалося виявити мощі трьох віленських мучеників, через відсутність джерел досі не з’ясоване (іл. 2, 3, 4, 5, 6). Більш докладні дані про долю цих мощей маємо з кінця XIV ст. У 1368–1372 рр. між Литвою та Москвою спалахнула велика війна, відгомін про котру дійшов навіть до самого Константинополя. На початку конфлікту патріарх константинопольський Філотей беззастережно підтримував митрополита київського і всієї Русі Олексія, який був прихильним до московитів. Тих руських князів, що були союзниками «поклонника вогню», володаря Литви Ольґерда, митрополит відлучав від Церкви, а тих, що, ламаючи Ольґердові дану й поцілунком хреста скріплену присягу, переходили на сторону московитів, звільняв від такої клятви. Обурений литовський правитель писав патріархові: «Чи буває так на світі, щоб відміняти хресне цілування?»²Русская историческая библиотека, т. 6: Памятники древне-русскаго канонического права, ч. 1: Памятники XI–XV в., Санкт-Петербург: Тип. Императорской Академии Наук, 1880, с. 137 (№ 24).. На подібні надуживання скаржився Філотеєві і князь тверський Михайло Олександрович. Урешті-решт із Константинополя було відряджено патріаршого повіреного, майбутнього митрополита всієї Русі Кипріяна (1375–1406 рр.), щоб той на місці з’ясував заплутані стосунки князів на теренах від Вільна до Москви. Взимку 1373–1374 рр., прибувши в Литву, він дізнався про місцевих мучеників. Імовірно, саме Кипріян найбільше й подбав про те, щоб частинки мощей трьох віленських святих перевезли до Константинополя, де їх у 1374 р. прийняв патріарх Філотей. Єрарх потурбувався, щоб на честь новомучеників були складені молитви та написані ікони. Перенесення мощей мучеників та їх літургійне вшанування прирівнювалося до офіційної канонізації³Darius Baronas, Trys Vilniaus kankiniai: gyvenimas ir istorija, Vilnius: Aidai, 2000, p. 85–92..

Дозвіл на перевезення нетлінних останків дав сам великий князь Ольґерд. Очевидно, з тієї ж нагоди він, на прохання Кипріяна (а можливо, ще й своєї дружини Уляни), відпустив на волю бранців, які потрапили в полон під час литовсько-московської війни⁴Русская историческая библиотека, с. 181–182.. Частина полонених повернулася на північно-східні руські землі, а частина залишилася жити у Вільні (іл. 7). Саме останні й «просили, молячи князя, зглянутися на їхню просьбу й дарувати їм місце якесь, де можна було б воздвигнути храм священний, в якому збиратися їм. Він же, уважно їх вислухавши, прорік: «Місце, про яке ви просите, не достойне церкви, бо там долина і темно є», натомість вказав місце шибениці – воно достойне, бо високе і світле. Вони ж з радістю храм воздвигли, в ім’я святої і живоначальної Трійці, і там їй славослів’я возсилають»⁵Darius Baronas, Trys Vilniaus kankiniai: gyvenimas ir istorija, p. 257–259.. Такі обставини появи цієї святині дозволяють називати великого князя Ольґерда фундатором церкви Пресв. Трійці.

Біля спорудженого в 1374 р. дерев’яного Святотроїцького храму з часом формується чернеча спільнота. Через пізніші перебудови та забудови, до сьогодні не віднайдено жодних археологічних слідів раннього періоду, тобто кінця XIV ст. – початку XV ст. Найдавніші відомості про заснований при церкві монастир сягають 1460 р.⁶Описание рукописного отделения Библиотеки Императорской Академии Наук, т. 1: I. Книги Священнаго писания и II. Книги богослужебные, сост. В. И. Срезневский, Ф. И. Покровский, Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии Наук, 1910, с. 34. (↑) З 80-х років XV ст. обитель Пресв. Трійці все частіше згадується в Литовській метриці⁷Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 4 (1479–1491). Užrašymų knyga 4 = Lithuanian Metrica. Book of Inscriptions 4 (1479–1491), сост. Lina Anužytė, Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 2004, p. 83, 86.. Вже тоді цю монашу спільноту очолював архимандрит Макарій. Такий титул настоятеля іноків доводить, що чернечий осередок уже був сформований – керівник брав участь в адмініструванні структурами Київської митрополії. Про значення як самого монастиря, так і його очільника свідчить той факт, що згаданий Макарій у 1495 р. був обраний київським митрополитом. Посівши митрополичий престол, він і далі піклувався про справи церковної адміністрації у Вільні та Києві. Неподалік Мозиря, митрополит Макарій був схоплений кримськими татарами й убитий (1 травня 1497 р.), ставши ще одним мучеником віри⁸Полное собрание русских летописей, т. 35: Летописи белорусско-литовские, сост. Н. Н. Улащик, Москва: Наука, 1980, с. 124. (іл. 8, 9). Його діяльність щодо активізації відносин між Києвом та Вільном виявилася не марною. Потужним поштовхом до посилення цих зав’язків ознаменувався 1514 рік, коли в подяку Богу за перемогу в битві під Оршею великий гетьман литовський Костянтин Острозький фундував нову вже муровану величну церкву Пресв. Трійці (↑).

Дарюс Баронас